четвер, 1 березня 2012 р.

Послання Папи Бенедикта XVI на Великий Піст 2012

«Зважаймо один на одного, заохочуючи до любові й до діл добрих» (Євр. 10, 24).
Браття і сестри!
Великий піст дає нам ще одну нагоду замислитися над серцем християнського життя – любов'ю.

Адже це справді сприятливий час, щоб через Слово Боже і святі тайни ми відновили свій шлях віри, як особистий, так і спільнотний. Це шлях позначений молитвою, діленням, тишею і постом, час очікування пасхальної радості.
Цього року хочу запропонувати декілька думок у світлі короткого біблійного тексту, взятого з Послання до євреїв: «Зважаймо один на одного, заохочуючи до любові й до діл добрих» (Євр. 10, 24). Це речення з уривку, у якому автор закликає надіятися на Ісуса Христа як первосвященика, який здобув для нас прощення та доступ до Бога. Плодом прийняття Христа є життя, основане за трьома богословськими чеснотами, що означає прийти до Господа «із щирим серцем у повноті віри» (Євр. 10, 22), непохитно тримати «визнання нашої надії» (Євр. 10, 23), стараючись разом із братами постійно «поступати з любов'ю і робити добрі діла» (Євр. 10, 24). Також для того, щоб підтримувати цю євангельську поведінку, важливо брати участь у літургійних та молитовних зустрічах спільноти, зважаючи на есхатологічну ціль – повне сопричастя у Бозі (Євр. 10, 25). Акцентую увагу на 24 стиху, який у кількох словах пропонує цінне і завжди актуальне повчання про три аспекти християнського життя: увагу до ближнього, взаємність і особисту святість.

1. «Проявімо увагу»: відповідальність щодо ближнього
Першим елементом є запрошення звернути увагу: тут вжито грецьке слово катаноейн, яке означає добре спостерігати, бути уважним, дивитися з усвідомленням, зауважувати якусь дійсність. Ми читаємо про це в Євангелії, коли Ісус запрошує учнів «спостерігати» за птахами у небі, які хоч і не працюють важко, однак є об'єктом турботливого Божого Провидіння (пор. Лк. 12, 24), і «усвідомити» колоду в своєму оці перед тим, як дивитися на скалку в оці брата» (пор. Лк 6, 41). Чуємо про це також у іншому уривку того ж Послання до євреїв, де є запрошення «звернути увагу на Ісуса» (3, 1), апостола і верховного священика нашої віри. Отже, слово, яке відкриває наше звернення, запрошує затримати погляд на іншому, а передусім на Ісусові, і бути уважними одні до одних, не бути чужими, байдужими до долі братів.
Натомість часто стикаємося з протилежним почуттям – байдужістю, яка народжується з егоїзму, прикритого маскою пошани до «приватної сфери». Сьогодні також сильно звучить голос Господа, який кличе кожного з нас дбати про іншого. Сьогодні також Бог кличе нас бути «сторожами» наших братів (пор. Бут. 4, 9), встановлювати стосунки, характерними для яких є взаємна турбота, увага до добра іншого та до всього його добра.. Велика заповідь любові до ближнього вимагає і спонукує до усвідомлення відповідальності щодо тих, які, як і я, є створіннями та дітьми Божими: бути братами в людському вимірі, і в багатьох випадках також і вірі, – що мусить спонукати нас до того, щоб бачити в іншому правдивого іншого мене, якого безмежно любить Бог. Якщо ми розвиваємо цей погляд братерства, з нашого серця природно буде випливати солідарність, справедливість, а також співчуття. Слуга Божий папа Павло VI стверджував, що світ страждає сьогодні передусім від відсутності братерства: «Світ хворий. Його біль не так у розтраті ресурсів чи в захопленні цих ресурсів кимсь, як у браку братерства між людьми і народами» (Енц. Populorum progressio, 26 березня 1967, №66).
Бути уважним до іншого означає бажати добра йому чи їй у всіх аспектах – фізичних, моральних і духовних. Здається, що сучасна культура втратила відчуття добра і зла, тому потрібно акцентовано підтвердити, що добро існує і виграє, тому що Бог є «добрий і робить добро» (Пс. 119, 68). Добро – це те, що піднімає, захищає і сприяє життю, братерству і сопричастю. Бути відповідальним щодо ближнього означає бажати і робити добро іншому, бажаючи, щоб також і він відкрився на логіку добра. Цікавитися братом означає хотіти розплющити очі на його потребу. Святе Письмо застерігає від небезпеки затвердіння серця через своєрідну «духовну анестезію», яка робить людей сліпими до страждання інших. Євангелист Лука переказує дві притчі Ісуса, в котрих є приклади такої ситуації, яка може виникнути в серці людини. У притчі про доброго самарянина священик і левіт байдуже «проходять повз» нещасного, якого обікрали і побили розбійники (пор. Лк. 10, 30 – 32). У притчі про багача розповідається про чоловіка перенасиченого благами, який не помічає страждань бідного Лазаря, котрий помирає з голоду перед його дверима (пор. Лк. 16, 19). В обох випадках маємо справу з чимось протилежним до «вияву уваги», погляду любові і співчуття. Що ж є на перешкоді цьому людяному і турботливому погляду на брата? Інколи це матеріальне багатство і ситість, інколи пріоритетність власних інтересів і власних переживань. Ми не повинні бути ніколи нездатними «мати милосердя» до тих, які страждають, а серце ніколи не повинні надміру переповнювати наші справи і наші проблеми, роблячи нас глухими до крику бідного. Натомість саме покірність серця і особистий досвід страждання можуть стати джерелом внутрішнього пробудження до співчуття та емпатії: «Праведний знає справу бідних, а розбещений не має зрозуміння» (Прип. 29, 7). Так стає зрозумілим блаженство «тих, які плачуть» (МТ. 5, 4), тобто тих, які зможуть вийти із самих себе, щоб зворушитися болем інших. Зустріч з іншим та відкривання серця на його потреби є нагодою до спасіння та блаженства.
«Звернути увагу» на брата означає також турбуватися про його духовне благо. І тут я хочу пригадати аспект християнського життя, який на мою думку, призабули, – братнє виправлення для вічного спасіння. Сьогодні практично всі стали дуже чутливими до теми турботи і любові щодо фізичного і матеріального блага інших, але майже завжди мовчать про духовну відповідальність за братів. Так не було в ранній Церкві та у спільнотах зі справді зрілою вірою, де хвилювалися не тільки про тілесне здоров'я брата, а також про здоров'я його душі, скерованої до останнього призначення. У Святому Письмі читаємо: «Докоряй мудрому – він тебе полюбить. Дай мудрому пораду, він стане ще мудрішим. Навчи праведника, і він знання побільшить» (Прип. 9, 8 і наст.). Сам Христос наказує докоряти братові, який грішить (пор. Мт 18, 15). Дієслово, яке вживають, щоб передати братнє виправлення, – еленкейн, – те саме, яке вказує на пророчу місію властивого християнам викриття генерації, яка віддається злу (пор Еф. 5, 11). Традиція Церкви серед діл милосердя для душі називає також «Грішника навернути». Важливо відродити цей вимір християнської любові. Не можна мовчати на зло. Думаю тут про ставлення тих християн, які з людської поваги чи просто зі зручності пристосовуються до загальної ментальності замість того, щоб застерегти своїх братів від способу думання і дій, які є протилежними до істини, і не йдуть дорогою добра. Однак християнським докором не має керувати дух засудження чи звинувачення. Ним завжди керує любов і милосердя, він витікає зі справжнього піклування про благо брата. Апостол Павло стверджує: «Коли би хтось попав у якусь провину, то ви, духовні, такого наставляйте духом лагідности, пильнуючи себе самого, щоб і собі не впасти у спокусу» (Гал. 6, 1). У нашому світі, просякнутому індивідуалізмом, необхідно знову відкрити важливість братнього виправлення, щоб разом іти до святості. Навіть «праведник впаде сім разів» (Прип. 24, 16), як каже Писання, бо всі ми є слабкі та недосконалі (пор 1 Ів. 8, 1). Отже, великим служінням є допомагати і дозволяти, щоб нам допомогли читати правдиво себе самих для покращення свого життя і доброго курсу шляхом Господнім. Завжди потрібний погляд, який любить і виправляє, який знає і впізнає, який розуміє і прощає (пор. Лк. 22, 61), бо так робив і робить Бог з кожним із нас.

2. «Одні одним»: дар взаємності
Таке «сторожування» щодо інших контрастує з ментальністю, яка, обмеживши життя тільки до земного виміру, не бачить його в есхатологічній перспективі і приймає будь-який моральний вибір во ім'я індивідуальної спільноти. Таке суспільство, як теперішнє, може стати глухим як до фізичного страждання, так і до духовних і моральних вимог життя. Не так повинно бути у християнській спільноті! Апостол Павло запрошує шукати те, що спонукає до «миру та до взаємного збудування» (Рм. 14, 19), допомагаючи «ближньому на добро, для збудування» (Рм. 15, 2), не шукаючи власної користі, «лише для багатьох, щоб спаслися» (1 Кор. 10, 33). Це взаємне виправлення і заохочення в дусі побожності і любові повинно бути частиною життя християнської спільноти.
Учні Господа, з'єднані з Христом через Євхаристію, живуть у спільноті, яка зв’язує їх одні з одними як членів одного тіла. Це означає, що інший мені належить, що його життя і його спасіння стосуються мого життя і мого спасіння. Торкаємось тут дуже глибокого елементу сопричастя: наше існування взаємозв'язане з існуванням інших, як у добрі, так у злі; як гріх, так і дія любові мають також суспільний вимір. У Церкві, містичному тілі Христа, справджується така взаємність: спільнота не перестає каятись і просити прощення за гріхи своїх синів, але також постійно радіє і ликує зі свідчень чеснот і любові, які в ній проявляються. «Різні члени нехай дбають однаково одні про одних» (1 Кор. 12, 25), – стверджує святий Павло, бажаючи, щоб ми були одним тілом. Любов до братів, виявом якої є милостиня, – типова великопосна практика поруч з молитвою і постом – закорінена у цій спільній приналежності. Навіть у конкретному переживанні щодо найбідніших кожен християнин може висловити свою участь в єдиному тілі, яким є Церква. Взаємна увага до інших – це також визнання добра, через яке Господь діє у них, і подяка з ними за чуда благодаті, які добрий і всемогутній Бог продовжує чинити в своїх дітях. Коли один християнин помічає в іншому діяння Святого Духа, то повинен тільки радіти щодо цього і возносити славу Отцеві Небесному (пор. Мт. 5, 16).

3. «Щоб заохочувати нас взаємно в любові і добрих ділах»: іти разом у святості
Цей вислів із Послання до євреїв (Євр. 10, 24) спонукає нас бачити універсальний заклик до святості, постійний шлях у духовному житті, прагнути більших харизм і щораз вищої та пліднішої любові (пор. 1 Кор. 12, 31 – 13, 13). Ціллю взаємної уваги є взаємний стимул до реальної щораз більшої любові, «як світло зірниці, що світить дедалі ясніше, поки день не стане повний» (Прип. 4, 18), очікуючи на те, щоб жити незахідний день у Бозі. Час, даний у нашому житті, є цінним для того, щоб сповнити добрі діла в любові до Бога. Так сама Церква росте і розвивається, щоб досягти повної зрілості у Христі (пор. Еф. 4, 13). У такій динамічній перспективі зростання звучить звернення, яке спонукає нас взаємно осягати повноту любові і добрих діл.
На жаль, завжди є небезпека спокуси бути літеплими, придушувати Духа, відмовлятися «торгувати талантами», які були нам подаровані для добра нашого та інших (пор. Мт. 25, 25 і наст.). Ми всі отримали духовне і матеріальне багатство для сповнення божественного плану, для добра Церкви і для особистого спасіння (пор. Лк. 12, 21; 1 Тм. 6, 18). Духовні наставники пригадують, що той, хто в житті віри не йде вперед, той іде назад. Дорогі брати і сестри, приймімо завжди актуальне запрошення прагнути до «високої мірки християнського життя» (папа Іван Павло ІІ, Апост. лист «Novo Millenio ineunte», 6 січня 2001, № 31). Мудрість Церкви щодо визнавання і проголошення блаженними і святими деяких зразкових християн є також у тому, щоб викликати в інших бажання наслідувати їхні чесноти. Святий Павло закликає: «Пошаною один одного випереджайте» (Рм. 12, 10).
Перед світом, який вимагає від християн відновленого свідчення любові і вірності Господу, нехай всі відчують невідкладну потребу почати змагатися у любові, у служінні і в добрих ділах (пор. Євр. 6, 10). Цей заклик є особливо сильним у святому часі приготування до Пасхи.

З побажанням святого і плідного Великого посту, поручаю вас заступництву Пресвятої Діви Марії і від серця уділяю всім апостольське благословення.

Венедикт XVI
Ватикан, 3 листопада 2011 р. Б.

четвер, 9 лютого 2012 р.

Логотип ВДМ-2013

У Ріо-де-Жанейро відбулася презентація логотипу Світових Днів молоді, які пройдуть 23-29 липня 2013 р.

У церемонії взяли участь близько 100 єпископів та членів організаційного комітету форуму, а також представники місцевої влади та громадськості. Форма логотипу нагадує серце в центрі якого знаходиться стилізоване зображення знаменитої скульптури Христа Спасителя - символу Ріо де Жанейро.
Таке поєднання символізує заклик, щоб Ісус зайняв центральне місце в серці кожного учасника заходу. Розкриті обійми Спасителя символізують гостинність, а також теплі обійми Христа. З лівого боку над образом Ісуса розташований маленький хрест, який є символом пілігрима і нагадує про те, що Бразилію часто називають землею Святого Хреста. Кольори логотипу також мають певне значення: зелений - є символом Ріо де Жанейро, синій - узбережжя, а жовтий - Бразилії. Те, що центральне місце в логотипі займає зображення скульптури Христа, яка розташована на горі, нагадує про фрагмент з Євангелія від св. Матвія, в якому Ісус вимовляє слова "Ідіть, навчайте всі народи". Ці слова є девізом Всесвітніх днів молоді 2013.
Автором логотипу є 25-річний Густаво Хугуенін, випускник факультету графічного дизайну одного з місцевих університетів, повідомляє radiovaticana.org.

Джерело: dyvensvit.org

четвер, 5 січня 2012 р.

Зробімо молодь місією нашого життя, через пізнання та наслідування Отця Боско

"Я - добрий пастир. Добрий пастир життя своє за овець кладе" (Ів. 10,11)

Щороку Генеральний Настоятель нашого Згромадження, який є для нас наступником св. Івана Боско – нашого Батька і засновника, пропонує для цілої Салезіянської родини на цілий рік своєрідне розважання-заохочення для спрямування місії Салезіянської родини, і в особливий спосіб Салезіянського Згромадження, до одного характерного напрямку. Саме це річне завдання-програма висловлюється ним у формі гасла.

Переглянь відео-коментар Гасла-2012

Перший рік трьохрічного підготування до святкувань з нагоди 200-річчя з дня народження Отця Боско є повністю зосередженим на пізнанні його історії. Ми повинні вивчати його та різні аспекти його життя, щоб пізнати його як вихователя, пастиря, провідника, засновника та законодавця. Йдеться про пізнання, яке веде до любові та наслідування. Це і буде нашим гаслом на 2012 рік. Для членів Салезіанської Родини, для тих, хто вважає Отця Боско відправним пунктом, його особа повинна бути тим, ким стали Франциск Асизький та Ігнатій Лойола для францискан та єзуїтів. Йдеться про засновника, духовного наставника, еталон виховного процесу та, перш за все, особу, що започаткувала рух глобального масштабу, та є спроможною подбати про потреби, становище та майбутнє молоді перед обличчям Церкви та суспільства завдяки неймовірній внутрішній силі. Але як це все можна зробити, не звертаючись до історії, яка не є сторожем чогось такого, що вже минуло безповоротно, а, навпаки, живою пам’яттю, що живе всередині нас та закликає до дії неймовірною актуальністю?

Вивчення постаті Отця Боско історичними методами привело нас до кращого розуміння та усвідомлення його людської та християнської величі, його геніальної оперативності, його педагогічних дарів, його духовності та діяльності, які зрозуміти можливо лише у випадку їх сприйняття з перспективи його історичної епохи. Вивчаючи історичний аспект, ми переконалися у надзвичайній дії Божого Провидіння в житті Отця Івана Боско. У цьому історичному дослідженні відсутні будь-які апріорні заперечення тих образів Отця, які цілі покоління салезіян, сестер салезіянок, салезіанських співпрацівників та інших членів Салезіанської Родини створили про того о. Боско, якого вони знали та любили, але ми повинні представити такий нарис його постаті, який був би актуальним для теперішнього світу та спілкувався би з ним сучасною мовою.

Необхідно серйозно поставитися до відновлення образу Отця Боско та його діяльності, відштовхуючись від нашого культурного горизонту: від труднощів сучасного життя, глобалізації, ускладненої апостольської праці, зменшення кількості покликань, питань, пов’язаних з богопосвяченим життям. Радикальні зміни, які о. Е. Вігано називав епохальними, змушують нас передивитися та переосмислити в іншому світлі певні стереотипні образи, щоб наша вірність не перетворилася на банальне повторення певних формул чи на формальний традиціоналізм.

Історичну важливість Отця ще необхідно дослідити, адже вона не обмежуються певними його творами чи елементами педагогічної діяльності, але, перш за все, це конкретне, сповнене любов’ю відчуття «проблеми покинутої молоді» (з усіма її богословськими, універсальними та суспільними аспектами), та неймовірна здатність Отця Боско задіяти до її вирішення широкі маси співробітників, доброчинців та прихильників.

Поставмо собі питання: нас можна назвати вірними учнями Отця Боско? Ми ще спроможні відчувати, як він, напружену взаємодію між ідеалом та реалізацією, між інтуїцією та її втіленням в суспільне життя, в якому він жив та працював?

Бути вірними Отцю означає знати його історію та історію його часу, переживати на своїй шкірі його натхнення, приймати, неначе свої, його стимули та вибори.

Бути вірними Отцю та його місії означає плекати в собі міцну та безперервну любов до молоді, особливо найбільш потребуючої.

Така любов веде нас до вирішення найнагальніших та найскладніших проблем молоді. Як і він, ми переживаємо разом з нею її труднощі: бідність, роботу неповнолітніх, сексуальне розбещення, брак освіти та професійної підготовки, складність у влитті в світ праці, занижену самооцінка, страх майбутнього, втрату сенсу життя. Завдяки безкорисливій та щирій любові ми намагаємося бути присутніми між молоддю з певними авторитетом та дискретністю, пропонуючи їй те, що допомагатиме їй на шляху, у її життєвих виборах, теперішньому та майбутньому щасті. У всіх цих речах ми стаємо супутниками життя та компетентними провідниками молоді.

Також, говорячи про сучасну молодь, необхідно зрозуміти їх новий спосіб буття. Більшість з них належить до «цифрового покоління », яке завдяки новим технологіям шукає можливість суспільної інтеграції, інтелектуального розвитку, економічного прогресу, форми недовготривалого спілкування та прагнення до першості… Навіть у цих сферах ми прагнемо розділити з молоддю її життя та інтереси. Керуючись духом винахідливості Отця Боско, ми вихователі стаємо близькими до них в ролі «цифрових іммігрантів», шукаючи можливості допомогти їм подолати розрив поколінь, який відділяє їх від батьків чи від світу дорослих.

Ми опікуємося ними на протязі всього періоду зростання, присвячуючи їм наш час та наші ресурси, перебуваючи поруч з ними в усі моменти від дитинства до юнацтва.

Ми опікуємося ними, коли складні ситуації типу війни, голоду, відсутності перспектив ведуть їх до того, що вони залишають домівки та родини, та опиняються на самоті із життям.

Ми опікуємося ними, коли гарячково шукають першу роботу та намагаються влитися у суспільство, деколи не маючи при цьому жодних перспектив чи надії на успіх.

Ми опікуємося ними, коли вони будують світ власних почуттів та власної родини, перш за все звертаючи увагу на їх супровід в період заручин та перших років подружнього життя.

Ми особливо переживаємо за те, щоб заповнити прогалини у їх серцях, допомагаючи їм віднайти сенс життя та пропонуючи їм шлях зросту завдяки пізнанню Христа та дружбі з Ним, показуючи їм Церкву, яка бурлить життям, та зобов’язуючи жити їх згідно покликання.

Виходячи з пізнання історії Отця Івана Боско, Гасло цього року буде відштовхуватися від таких відправних точок та обов’язків:

  • Душпастирська любов позначила всю історію Вихователя молоді і є душею його численних справ. Ми могли би назвати її історичною перспективою, через яку необхідно читати все його життя. Добрий пастир знає своїх овець і кличе їх по імені; він напоює їх з найчистіших джерел і пасе їх на зелених пасовиськах; стає дверима, через які вівці повертаються до отари; жертвує собою, щоб вони мали життя вповні. Найвизначнішою силою харизми Отця Боско є любов, яку він отримував напряму від Господа Ісуса Христа, наслідуючи Його та перебуваючи в Ньому. Ця любов полягає у «дати все». Звідси й виникло його апостольське гасло: «Я пообіцяв Господеві, що все моє життя до останнього подиху буде присвячене моїй бідній молоді». Саме це є нашою відзнакою та нашою ідентичністю серед молоді.
  • В історії Отця Боско бачимо безліч труднощів, відречень, обмежень, страждань та жертв, на які він пішов. Добрий пастир віддає своє життя за овець. Через потреби та вимоги молоді Господь просить кожного члена Салезіанської Родини пожертвувати собою заради них. Жити цією місією не означає поринути в хаотичну діяльність, але зробити так, щоб наше серце було таким, як і в Доброго Пастиря, який прагне, щоб не загубилася жодна з овечок. Ця місія є цілковито гуманною та духовною. Це шлях аскези, без якої, як і без жертовності, неможливо бути присутнім серед молоді належним чином. Втрата чогось чи, краще сказати, втрата всього заради збагачення життя молоді є фундаментом нашої посвяти та наших обов’язків.
  • Із записів про створення Салезіанського Згромадження, а також з усіх історичних нотаток про плідну діяльність Святого ми можемо зрозуміти мету існування Салезіанської Родини, яка з часом все чіткіше вимальовувалася. Ми покликані до того, щоб бути апостолами молоді, громадських місць і найбільш знедолених та місійних зон. Саме зараз ми повинні зобов’язатися, щоб зрозуміти та критично сприйняти культуру ЗМІ, і ми використовуємо засоби соціальної комунікації та нові технології, як інструменти нашої діяльності, щоб стати ближчими до молоді та супроводжувати її на життєвому шляху. В той час, як ми знаходимося між них в ролі вихователів, ми стимулюємо їх бути нашими першими співпрацівниками, наслідуючи в цьому Отця Боско. Ми робимо їх відповідальними, допомагаємо їм проявляти ініціативу, вчимо їх бути апостолами своїх однолітків. Саме так ми все більше розширюємо велике серце Святого, який прагнув допомогти молоді цілого світу.
  • Наші добрі наміри не можуть залишатися лише гарними словами. Як і Отець Боско, Бог чекає на нас в молоді. Ми повинні йти їй назустріч та бути з нею в тих місцях, ситуаціях та фронтах, в яких вона чекає на нас. Саме тому необхідно йти назустріч, робити перший крок та йти поруч з молоддю. Втішає бачити, як по всьому світу Салезіанська Родина жертвується заради найбіднішої молоді: діти вулиці, покинута молодь, працюючі діти, діти-солдати, сироти… Але серце, яке любить, завжди задає собі питання. І сьогодні, частіше ніж будь-коли, Іван Боско ставить певні запитання. Вивчаючи історію, ми повинні уважно прислуховуватися до питань Святого, адресованих нам. Що ми могли б ще зробити для бідної молоді? Які нові виклики є в тих регіонах, де ми працюємо, і в тих країнах, в яких ми живемо? Ми спроможні почути крик сучасної молоді? Окрім вищезгаданих проявів бідності, які ще фактори обтяжують життя молоді в наш час? В яких нових галузях ми повинні докласти більше зусиль? Можемо пригадати становище в родинах, педагогічну ситуацію, повну дезорієнтацію в області етичного та сексуального виховання, відсутність суспільних та політичних зобов’язань, намагання закритися від світу у своєму приватному житті, духовну убогість та молодь, що не почуває себе щасливою. Ми повинні прислухатися до цього крику молодих поколінь та віднайти відповіді на найскладніші та найактуальніші потреби, на потреби як конкретні, так і духовні.
  • З його особистого життя ми можемо взнативідповіді Отця на потреби молоді. Завдяки цьому ми можемо краще зрозуміти рішення, які вже втілили в життя, та ті, які ще необхідно спланувати. Звичайно, труднощів не бракує. Ми повинні прийняти до уваги і «вовків», які прагнуть поїсти стадо: індиферентність, моральний релятивізм, споживацтво, що руйнує цінність речей та досвіду, фальшиві ідеології. Господь нас кличе, а Отець Боско підбадьорює нас, щоб ми стали добрими пастирями на взірець Доброго Пастиря - Христа, щоб молодь і тепер могла віднайти Батьків, Матерів, Друзів, та, перш за все, Життя – Справжнє Життя, яке в безмежному обсязі пропонує Ісус Христос.
  • «Спогади Ораторії святого Франциска Сальського», написані отцем Боско на вимогу Папи Римського Пія ІХ, є неперевершеною відправною точкою для розуміння духовного та душпастирського шляху Отця. Вони були написані, щоб ми могли пізнати дивовижні початки покликання та діяльності Івана Боско, але, передусім, щоб, приймаючи його мотивацію та вибори, кожен з нас та кожна група Салезіанської Родини могли б пройти той самий апостольський та духовний шлях. Цей твір було названо «Спогадами майбутнього». Отже, на протязі цього року ми повинні пізнати цей текст, розповісти про нього, поширити його та, насамперед, подбати про те, щоб він опинився в руках молоді – адже ця книга може допомогти їй також у виборі покликання.

Переклад: sdbua.net